День Гідності та Свободи

День Гідності та Свободи - свято, яке заснували в 2014 році за указом президента України Петра Порошенка. Його прийнято відзначати щорічно 21 листопада. Встановлено його на честь Помаранчевої революції 2004 року і Революції Гідності 2013 року.

Сьогодні ми вшановуємо Героїв Небесної Сотні та всіх українських воїнів, які беруть участь у війні на сході держави, усіх тих, хто власним життям, своєю жертовністю демонструють щире прагнення українців жити у вільній, демократичній і суверенній державі. Усі вони залишаються в пам’яті народу назавжди, стають гордістю й прикладом для майбутніх поколінь.

Нехай буде мирне небо над українською землею, добробут й родинна злагода у домівках, не згасає віра в щасливе майбутнє Української держави.

Історія свята

Дивись тут: https://www.unian.ua/lite/holidays/den-gidnosti-ta-svobodi-2020-svyato-21-listopada-v-ukrajini-11227031.html

Україна - територія гідності і свободи. Вона довела це подіями, які розгорталися на Майдані в 2004 і 2013 роках. Це було важке випробування для нашої країни, але українці довели свою любов до країни, честь і мужність. 

Україною потрібно пишатися і просто неможливо не любити! Єдність і свобода роблять нас гідними дітьми нашої країни. Давайте зберігати і оберігати цей скарб! А наша сильна і демократична Україна буде берегти і захищати нас. 

З Днем Гідності та Свободи!

 

Вірші про Революцію Гідності

Автор: Лілія Костишин

 

Сльоза, мов куля, пропекла граніт.

У серці мами закровила рана.

Її синочку буде двадцять літ

На віки вічні в пам’яті Майдану.

 

Назавжди буде юних двадцять літ…

Болітиме довіку в мами серце.

Тоді її синочок з дому втік.

Якби знаття, що вже не повернеться.

 

Лиш телефоном гаряче сказав:

«А як інакше, коли гинуть люди?

У вічі як дивитимусь синам?»

Якби ж знаття, що тих синів не буде…

 

Він ангелом здійнявся до небес,

Крилата сотня прийняла героя.

В рамена мамі вріс жалобний хрест,

А замість серця б’ється згусток болю.

***

Золотоверха совість України —

Михайлівський славетний монастир

Не став перед катами на коліна,

Синів у древніх стінах прихистив.

 

Забили дзвони. Вперше голосили

За вісім незапам’ятних століть:

Виходьте, люди! Гине Україна!

Покиньте все і на Майдан спішіть!

 

І потягнулись річища народу,

Зійшлися сотні, тисячі киян —

Й орда новітня відступила сходу,

Бо нація повстала з-під ярма.

 

А потім попід мурами товстими

Лежали закривавлені тіла.

Гірка жалоба у дворі святині

Із кожної щілинки проросла.

 

Крізь стогони поранених молитва

Возносилась до неба зі слізьми.

І вкотре молоді семінаристи,

Мов ангели схилялись над людьми.

 

У келії маленькій на колінах

Старий монах вичитував Псалтир.

Втирав сльозу стражденній Україні

Золотоверхий древній монастир.

 

Бо і вона з пораненням у душу

Стояла у притворі, як свіча,

Оплакуючи молодих і мужніх,

Закутавшись в незміряну печаль.

 

А нині на високих древніх банях,

Де сонечко міниться у хрестах,

Небесна Сотня в лицарськім убранні

Небесну зброю чистить на вітрах.