Гірчить Чорнобиль, крізь роки гірчить…

"Чи знаєш ти, світе,

Як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить!.."

/Б.Олійник/

Цей дощ — як душ. Цей день такий ласкавий.

Сади цвітуть. В березах бродить сік.

Це солов’їна опера, Ла Скала!

Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.

Тут ті бузки проламують тини.

Тут щука йде, немов підводний човен,

і прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ґанки.

Жив-був народ над Прип’яттю — і зник.

В Рудому лісі виросли поганки,

і ходить Смерть, єдиний тут грибник. 

/Ліна Костенко/

"Печаль і пустка – на віки.

Мов сльози, роси серебріють

І страшно, хижо , дико виють

В безлюдній Прип’яті вовки"

/Микола Луків/

Малиновий дзвін

 /Анна Багряна/

Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,

За скоєний гріх розіп’ята живцем,

Прип’ята до неба, щоб вічності випить,

Щоб вмити від бруду змарніле лице?

Регочуть іони малиновим дзвоном,

Вбиваючи блиск нерозкритих очей,

Ридає вночі божевільна мадонна,

Приймаючи з лона холодних дітей

В бездонність ночей.

Малиновий дзвін, малинове лихо,

Як тихо ступає життя у полин

І лине горіти туманам на втіху,

Малинове лихо, малиновий дзвін,

Чорнобильський дзвін!

Чуєте, люди?! Лунає над світом

Стогін Чорнобиля дзвоном страшним… 

Дзвони Чорнобиля стогоном будять,

Щоб від нещастя весь світ вберегти… 

Дзвони Чорнобиля стогоном будять,

Щоб не було чорних днів у житті!

/В. Пасічник/

Чорнобильська катастрофа залишила слід не лише в життях, а й в серцях українців... 

 Та проходять роки. Чорнобильське лихо розчинилося у мальовничій природі України, у її духмяному повітрі, у білосніжному цвітінні садів, у джерельних криницях.

 Життя триває…

Врятований світ – найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі.

Пам'ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи в людській історії не повторився Чорнобиль.